Бориня. Це село, котре було містечком. Частина дороги в центрі села має бруківку – так, як у Львові. Ознакою колишнього міського статусу є те, що збереглася діюча лікарня.

Ознакою теперішньою є всі теперішні негаразди: дороги, недовіра, брак коштів, відсутність інформації … Є й нове, діюче, кооперативне. Зокрема, Богдан Комарницький сьогодні використовує ті методи, котрі дали галицькому селу вижити в часи Австро-Угорщини і Польщі – кооперацію.

Екознайомство з Боринею, з кооперативом «Вулкан», з продукцією, котрою почали забезпечувати львівські сім’ї – це поїздка в Бориню 25-26 травня.

Електропоїзд зі Львова був новим, пом’якшені крісла, не було багато пасажирів, у вагоні досить комфортно їхалося. Хоча, не зовсім спокійно. Кожні 3-4 хвилини проходить черговий продавець і голосно перелічує свої продукти. Кожного з них можна побачити з 10 разів.

В Турці треба пересісти на маршрутку до Борині. Тут дуже чітко видно як ми себе не любимо. Для чужих, заїжджих, ще й при якихось «поважних» подіях робиться багато інформаційного галасу. А для чого робити «галас» в Турці, перед вечером, коли 30 осіб на станції сидять, стоять, ходять. Їм ж «не треба» ні точного розкладу, ні касира або чергового по станції. Чекають – хай чекають. Якось воно вийде. Одна маршрутка не приїхала, поламалась? Хтось про це взнав з допомогою свого телефону. Наступна буде за півтори години. Але хто-зна чи буде. «Спокій» в Турці, так і у Львові. Неможливо у Львові на станції дізнатися точний розклад, прибуття. Чекайте…