Четвер, 15.11.2018, 11:12 
Головна Мій профіль Реєстрація Вихід RSS
Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас, Гість
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2013 » Червень » 24 » Казочка-правда 1948 року
12:28
Казочка-правда 1948 року

Невеличкі уривки з листів відкривають перед нами натуру сильну, нескорену, люблячу і страждаючу. Ось така вона Бойківщина 1948 року у " казочці-правді для мойого внука”, написаній бойківчанкою, бабусею Дозею.

"Був собі дід та баба, була у них хатка маленька і коровця лисенька, і теличка красенька і коник чорненький з білими ніжками. І ще овечка чорненька, киця Мурця сивенька, псина Кука красенька й маленька, друга – Міка, велика, чорненька.Та дід і баба були дуже сумні і нещасливі. Вони не знали, де поділися їх діти – два сини-соколи і одна Любка-голубка.Баба плакала, а дід злостився і сварив її. Тим часом на їх край надходив червоний змій, що хотів усіх поїсти. Гуділи літаки, кидали бомби і стріляли запальними кулями. Баба мусіла щодня зранку виносити все з хати до пивниці, щоби не згоріло, а ввечері знову все зносити назад.

Мусіла сама косити, складати, в’язати та ховатися перед літаками, бо ті чорти червоні стріляли по людях, що робили на полі. Було ми цілі дні і ночі просиджували у пивницях, аж одного ранку ця страшна саранча зайняла цілий край. Утихли стріли та настало ще більше лихо. Почали допитуватись нас, де поділися наші діти, а головно за Любою шукали. І ще наказували здавати у континген збіжжя, а воно не звезене і не змолочене. А тут давай їм відразу 5 м. вівса…Я навіть на свято Матері Божої цілий день молотила…
Було свято. Я сиділа на ліжку і читала, а дідо на своїм фотелю. Було зовсім тихенько, усі двері позамикані. Аж нараз сильний стукіт два рази до дверей з кухні до покою. Дідо каже:”Прошу!”. Я в плач і кажу, що вже з наших когось нема. Дідо злостився і казав не вигадувати дурниць. Але то дійсно приходив Миросьо прощатися. (Мирослав загинув 1945 році. Л.Ш..)

Дідо на Михайла відправив останню Службу Божу (свято св. Михаїла 21 листопада, МК) і вже положився. Він був дуже хворий і мучився до третього дня свят. Помер 9 січня 1946 р.

… Кінчу писати свою казку, тобі, мій малий онучку. Може колись як виростеш, прочитаєш. А я жалію, що не притисну вже ані тебе, ані твоїх родичів до свого серця, котре лиш вами жило і дихало. Цілую і благословляю вас усіх. Твоя баба Дозя.” (мову оригіналу збережено).

Марія Климчак, куратор УНМ в Чикаго


Переглядів: 203 | Додав: VasPrus | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: